За всю історію людства, люди помітно еволюціонували та зробили свої життя максимально комфортними для існування.
Кожен знаходить своє улюблене заняття чи справу, заробляє на цьому, удосконалює свої навички та приносить користь суспільству, пише poznan1.one.
Минають роки та світ не стоїть на місці: розвиток продовжується, а з ним і змінюються потреби людей. У зв’язку з цим, якісь професії відходять на другий план через те, що не приносять колишньої користі. Інші напрями навпаки, набирають обертів і стають дуже корисними.
У XXI столітті існують ті професії, які доживають своє або ті, що зовсім зникли з трудової діяльності. Які професії колись славили місто Познань? Чому вони зникли та чи є шанс, що людство колись до них знову повернеться?
Чому одні професії витісняють інші?
Якщо порівнювати XXI століття з XX, не кажучи вже про давніші часи, можна звернути увагу на те, наскільки все змінилося: час, люди, стандарти та норми. Різниця всього в якихось сто років, а здається, що йдеться про паралельні всесвіти. Чому так відбувається?
З роками люди все більше дізнаються про своє існування, роблять нові відкриття, стають усвідомленішими. Ми почали замислюватися над екологією нашої планети, чого не робили жодні з попередніх поколінь. Люди винайшли комп’ютери та новітні технології, які роблять багато роботи за них.
Виходить, що на даний період часу ми маємо інші пріоритети, потреби та напрямки, які прагнуть розвитку. Сучасний світ потребує відповідних технологій та їх обслуговування.
Найбільша відмінність часів у тому, що багато дій, які раніше робили люди самостійно, тепер можуть виконувати машини та роботи. Це з якогось боку полегшує наші життя, але з іншого, якщо за нас усі робитимуть технології, що ж робитимемо ми?
Цю тему можна довго обговорювати, але факт залишається фактом: деякі професії більше не несуть колишньої користі, тому вони й зникають.
На заміну їм приходить багато інших, цікавих, у якомусь плані навіть креативних професій.
Хто обслуговуватиме міський годинник
Професія годинникаря вважається дуже складною, адже потребує високої кваліфікації. Колись вона була дуже престижною.
Носити годинник було модно й елітно, люди пишалися своїми придбаннями, а годинникарі – можливістю їх ремонтувати.
Сучасний електронний годинник витіснив механічний, і практично повністю заполонив собою “світ годинників”. Мало того, багато хто задовольняється електронним годинником на дисплеї свого смартфона, вважаючи, що в наручному годиннику немає жодної необхідності.
З кожним роком цінність механічного годинника все падає, а годинникарі стають непотрібними, втрачаючи роботу і закриваючи свої майстерні.
Однак є такий момент, як міські годинники. Вони досі служать людям у великих та малих містах. Наприклад, головний міський годинник у Познані на площі Старий ринок, який прикрашений головним символом міста – познанськими цапами. За ним напевно потрібен догляд, а прибирати його явно не збираються. Мабуть, це чи не єдина можливість годинникарів залишатися на плаву, надаючи послуги у догляді та ремонті міським годинникам.
Адже старовинні годинники цінується в кожному місті будь-якої країни, як пам’ять про історію та культуру.
Чим займалися у селах
У польських, зокрема й познанських, селах люди часто займалися ремеслом.
Цією справою вони заробляли собі на життя, відправляли виготовлення до міст, розвивали свої навички та передавали їх у спадок. Цікавим фактом є те, що люди часто переодягалися у спеціальний розпізнавальний, робочий одяг, щоб не забруднитись.
Гончарна справа була одним із найпопулярніших занять у старовинні часи. Нею займалися не лише поляки, а й слов’янські народи (українці, білоруси, росіяни).
У наші дні гончарна справа все ще існує, проте пристосувалася до нових технологій, великих виробництв, методів сушіння і так далі.
Раніше у багатьох польських селах можна було помітити, що на паркані сохнуть виготовлені вироби – одразу було зрозуміло, що в цьому будинку займатиметься гончарною справою.
Люди виготовляли посуд, глечики, миски, кухлі та навіть свічники.
Багато селян займалися плетінням. Вони плели кошики різних розмірів та призначень, а також з різних матеріалів, наприклад, з натуральної та корінної лози. Часто людей привчали до плетеного ремесла з дитинства. Багато хто провів за цією справою і свою юність, згадуючи про це через багато років. Майже кожна сільська сім’я вміла займатися плетінням.
Льон – усьому голова
У Познані часто можна було зустріти всілякі використання льону. Наприклад, у прядильній справі. Жінки займалися прядінням на різних ткацьких верстатах, використовуючи льон. Його стебла обробляли та залучали для створення лляних ниток.
Льон використовували травники, відкриваючи свої трав’яні кіоски. Найчастіше льон, інші трави, квіти та лікарські рослини збирали у сільських місцевостях, готували та використовували у потрібних цілях. Потім це все везли до міст, де продавали у спеціальних кіосках. Люди приходили сюди по спеціальні, рідкісні квіти, засоби народної медицини (настоянки, краплі, відвари).
За все брав відповідальність травник: він особисто шукав рослини, виготовляв із них ліки та продавав.
Насіння льону має цілу низку корисних властивостей. Саме тому, їх додавали до страв, робили з них олію для кулінарії та догляду за волоссям й жіночої краси.
Забуті страви минулого
У Познані існували навіть спеціальні пристосування для приготування традиційних страв, які в наші дні вже не скуштувати. А якщо й скуштувати, то лише неповторну копію, адже основний секрет старовинних страв полягав у використанні спеціального обладнання.
За допомогою секретних кухонних пристроїв поляки коптили шинку та фермерські види сирів. Також готували картоплю особливим способом: на дровах у спеціальному, традиційному, сільському пароплаві, а подавали на капустяному листі з лляною або вершковою олією. Головні ласощі поляків у минулому – старовинні вафлі, рецепт яких прихований, але відомо, що вони готувалися за допомогою домашніх молочних продуктів.
Колишня повага та престиж
Багато тисячоліть тому існувала професія, яка глибоко поважалася і цінувалася людьми, не лише у Польщі. Йдеться про професію коваля.
Він працював у кузні та перетворював залізо на різні інструменти. Вироби із заліза набагато дорожче оцінювалися, ніж із дерева чи каменю. Коваль виготовляв усе, що могло стати в пригоді людям у селах та містах, у побуті, будівництві тощо: цвяхи, ножі, мечі, підкови.
Раніше ковалі вважалися найрозумнішими та освіченішими людьми у селі, а їхні послуги могли собі дозволити лише заможні родини.
Чому ми перестали цінувати шевську майстерність
Шевська майстерня – те місце, де колись створювали, лагодили та чистили взуття.
В наш час, такої професії вже не існує, лише зрідка ми можемо натрапити на маленьку майстерню, де можуть надати послугу з ремонту взуття. Однак дуже часто майстри відмовляють у ремонті, аргументуючи це тим, що простіше буде придбати нову пару взуття.
Раніше професія шевця вважалася престижною та складною. Майстер повинен був володіти чималими вміннями та користуватися великою кількістю різних інструментів.
Кілька століть тому люди не мали такої великої кількості та різноманітності взуття, як зараз. Одну пару могли носити десятки років, адже вона була не лише дорогою, а й дуже якісною. Чого не скажеш про наші часи. Мас-маркет, безліч реплік та підробок знецінили виробництво взуття: і нехай у нас зберігатиметься велика кількість взуття, його вистачає в кращому разі, на пару сезонів.
Доглядати взуття люди навчилися і вдома, тепер необов’язково звертатися до шевської майстерні, як це робили раніше.