Якщо озирнутися в минулі століття, то можна побачити таку картину: дівчатка на відміну від хлопчиків не відвідували школи, а отримували домашню освіту, або ж і зовсім були позбавлені можливості вчитися. Тривалий час вважалося, що основне покликання жінки – це бути дбайливою дружиною та матір’ю, пише poznan1.one.
Однак з часом питання освіти для дівчаток ставало все більш актуальнішим та гострішим. Чимало батьків хотіли, аби їх доньки також вміли читати, писати, вчили іноземні мови. Далі наша розповідь про становлення та розвиток жіночої освіти в Познані в XIX столітті.
Перші жіночі школи у Познані
У XVII-XVIII століттях юні познанки не могли відвідувати школу на рівні з хлопчиками. Доньки заможних міщан могли здобувати освіту при жіночих монастирях, де їх навчали письму, читанню, релігії, співам, а також латинській та французькій мовам.
А ось дівчатка з бідніших родин переважно отримували освіту вдома. Дівчат, передусім, вчили введенню хатніх справ, рукоділлю тощо. На той час все ще панівним лишалося переконання, що найголовніша місія в житті жінки – це бути дружиною та матір’ю.
Однак в XIX столітті ми помічаємо певні зміни в Познані щодо освіти для дівчат. У місті починає з’являтися дедалі більше жіночих шкіл.
Першу школу для дівчат у Познані заснував француз Щепан Трімайл у 1810 році. Згодом з’явилася школа Зузанни Варнік. Вона проіснувала з 1820 року по 1838 рік. Дівчат тут навчали рукоділлю та іноземним мовам.
Також на початку XIX століття у Познані функціонувала школа, створена Яном Самуелем Каульфусом. Навчання в цій школі тривало впродовж трьох років. Крім загальних предметів, учениці тут вивчали польську, німецьку, французьку та італійську мови.
Школа Людвіки, школа-інтернат Юлії Молінської-Войковської та школа Теклі Гервіг
Чільне місце на мапі освітніх закладів Познані в XIX столітті зайняла школа, заснована принцесою Людвікою Прусською – дружиною князя-намісника Великого князівства Познанського Антонія Радзивілла.
Княгиня Людвіка щиро симпатизувала полякам, тому вирішила заснувати в Познані школу для дівчат. Освітній заклад був відкритий у 1830 році. За його фінансування взявся Фонд, основною жертводавицею якого була сама княгиня Людвіка.
Викладання у школі велося німецькою та польською мовами (зазначимо, що на той час Познань була частиною Прусського королівства). На навчання зараховували дівчаток у віці 7 років, а вік випускниць становив 15-17 років. Дівчата тут отримували хороші та ґрунтовні знання. Про це яскраво свідчить той факт, що 1830-х роках влада була вражена знаннями дівчат під час складання іспиту і вимагала знизити вимоги. На думку тодішньої влади, рівень освіти у школі Людвіки відповідав тому, який надавався у чоловічих школах.
У 1873 році школа була націоналізована прусською владою. Загалом, цей навчальний заклад для дівчат проіснував до 1919 року.
Не можемо оминути своєю увагою, засновану у 1840 році Юлією Молінською-Войковською середню школу-інтернат для дівчат. Декілька слів про саму засновницю школи. Юлія Молінська-Войковська була публіцисткою, поеткою та однією з перших польських жінок-емансипанток.
Її погляди були сміливими та революційними. Тому не дивно, що це відобразилося і на дітищі письменниці. Школа пані Юлії мала сучасну програму навчання, яка включала літературу, історію та природничі науки.
Однак цей навчальний заклад не проіснував навіть і року – прусська влада закрила його через несприйняття ідей Молінської-Войковської.
Крім згаданих шкіл, у Познані функціонувала також школа Теклі Гервіг. Вона була заснована у 1815 році, а в 1848 році була перетворена на середню школу. Засновницею цієї школи для дівчат була Текля Гервіг, а після її смерті в 1855 році управління школою перейняла на себе її донька – Катажина Поплінська. Певний час директором школи був педагог та письменник Марцелі Мотті.
Школа заснована Теклею Гервіг була закрита прусською владою у 1908 році.
Школа Антоніни Естковської та школа сестер Сакре-Кер
Серед шкіл, де навчалися дівчатка, великим авторитетом користувача школа, заснована у 1850 році Броніславою Загродською. У 1857 році (за іншими джерелами в 1859 році) управління цією школою перейняла відома вчителька Антоніна Естковська. До 1887 року навчання тут велося польською мовою. Однак пізніше прусська влада видала заборону на викладання польською. Та це не зупинило Антоніну Естковську та весь педагогічний колектив. Учителі таємно викладали польську мову та літературу та виховували учениць у дусі патріотизму та любові до рідної Польщі.
Крім історії, літератури та мови дівчат навчали рукоділлю, шиттю одягу, грі на музичних інструментах, переважно це було фортепіано. А щонеділі учениці відвідували танці.
Школа Антоніни Естковської мала хорошу репутацію – вона була відомою далеко за межами Познані. Та, на жаль, у 1904 році прусська влада вирішила тимчасово закрити заклад через викладання польською мовою. Антоніна Естковська не могла змиритися з таким рішенням, тому направила скаргу в Берлін до міністерства освіти. Після цього освітня установа ще певний час проіснувала, однак у квітні 1905 року таки остаточно була закрита.
Провідне становище серед тодішніх познанських шкіл для дівчат займала школа сестер Сакре-Кер (сестри Святого Серця). Вона була заснована наприкінці 1850-х років. Цей заклад вважався елітним. Переважно тут здобували освіту доньки аристократів та землевласників.
Будні учениць
Освіта у познанських школах для дівчаток була платною. Це стосувалося і приватних, і монастирських шкіл. Плата за навчання та заодно і проживання в школах-інтернатах і пансіонатах була ще більшою. Тому далеко не всі мешканці Познані могли оплати навчання своїм донькам.
Додатково до плати від учениць часто вимагали так званий шкільний комплект. До прикладу, учениці школи Антоніни Естковської повинні були мати: 6 білих лляних сорочок, 2 лляних спідниці, 6 лляних рушників, 6 пар панчіх, 2 темно-синіх уніформи, 1 пальто, 1 шапку, 2 пари шкіряних рукавичок, 1 ковдру звичайну та 1 пухову, а також іншу постільну білизну, а ще канцелярію та інші необхідні речі, які б знадобилися в процесі навчання.
Звичайно, далеко не всі батьки могли придбати своїм дітям вищеперелічений список речей.
У школах дівчата жили за чітким графіком. Їх день починався близько 6-ї ранку з молитви. Далі був сніданок та підготовка до занять. Уроки, зазвичай, розпочиналися о 08:00, а далі була перерва на другий сніданок. Після чого знову уроки, а потім обід. У другій половині дня учениці продовжували вчитися, а потім робили перерву на післяобідній чай. Найбільш поширеними предметами в школах були іноземні мови (англійська, французька, італійська та німецька), малювання, рукоділля, письмо, фізика, математика, природничі науки та інші.
Ввечері дівчата відвідували уроки музики та виконували домашні завдання, а в теплу пору року обов’язково йшли на прогулянку. Вечеря розпочиналася о 18:30.
Додамо, що в житті учениць були не лише уроки. Педагоги часто водили їх в театр на різноманітні вистави, на прогулянки в парк, крім цього, іноді влаштовувалися танці. При цьому викладачі не допускали, аби учениці гуляли в місті наодинці.
Після отримання шкільної освіти лише одиниці серед випускниць продовжували навчання далі та ставали в майбутньому вчителями. Тогочасні суспільні догми все ще диктували жінкам, що їм необов’язково вчитися, а головне бути люблячими дружинами та мамами. Та все ж XIX столітті жінки отримали значно більше освітніх можливостей, аніж в попередні століття. І це ми побачили на прикладі Познані.