Марія Пінінська-Береш вважається однією з найвпливовіших фігур польського мистецтва XX століття. Марія — скульпторка предметів, об’єктів, перформансів та інсталяцій, відома своїми формальними дослідженнями та використанням незвичайних матеріалів. У своїх роботах вона порушувала теми жіночності, еротизму та взаємин зі світом природи. Детальніше про її життя і творчість поговоримо на poznan1.one.
Складне дитинство
З’явилася на світ Марія 17 серпня 1931 року в Познані. Батько дівчинки Пьотр Пінінський походив з аристократичної сім’ї, а мати Лія була єдиною дочкою багатого інженера-будівельника. Дитинство майбутньої скульпторки складно назвати безтурботним. Дівчинка жила в оточенні слуг і гувернанток, ізольована від зовнішнього світу.
На початку Другої світової війни голову сімейства відправляють служити в Грудзьондз. Марія разом дідусем, бабусею, матір’ю і двома молодшими братами виїжджають із Познані до Кракова, ледь уникнувши арешту німцями. Наприкінці 1944 року родина переїжджає до Катовиць. У 1945 році з невідомих причин Марію разом із матір’ю та молодшим братом заарештували й відправили до концентраційного табору, який розташовувався у Свентохловицях. У таборі Марія захворіла на тиф і через кілька місяців, доклавши багато зусиль, родичі змогли її забрати звідти.
Після закінчення Другої світової війни, завдяки політичній і військовій підтримці Радянського Союзу, до влади в Польщі прийшли комуністи, що означало втрату суверенітету. Вони відразу ж запровадили тоталітарну систему, засновану на монопартії й таємній поліції. У перші повоєнні роки вони безжально придушували будь-які ознаки опору. У Європі впала так звана «залізна завіса», що відокремлювала вільні й демократичні країни від тоталітарних держав, підпорядкованих Москві.
Перші кроки в мистецтві
У 1946 році Пінінська вступила до Вищої художньої школи в Катовицях. У 1950 році вона стала студенткою факультету скульптури Краківської академії й почала навчатися під керівництвом видатного скульптора Ксаверія Дуніковського. Роботи цієї людини вважаються одними з найкращих у європейській скульптурі. Дуніковський багато років жив і працював у Парижі. Під час війни він 5 років був в’язнем німецького концтабору Освенцим. Після закінчення війни йому довелося прийняти данину від комуністичного режиму і дозволити владі використовувати свій авторитет. Однак скульптору вдалося зберегти свою творчу незалежність. У 1950-1954 роках почався період сталінського терору не тільки в Польщі, а й у скульптурі. Обов’язковий стиль у мистецтві — соціалістичний реалізм, який постановила влада. Однак Дуніковський, завдяки своєму становищу зміг захистити своїх студентів від ідеологічної індоктринації.
У 1955 році Пінінська створила кілька своїх перших робіт. У 1956 році вона отримала почесний диплом від Дуніковського. Оскільки професора вже не було в Кракові, диплом не був офіційно визнаний, потрібно було скласти додаткові іспити в професорській колегії в Кракові. У 1957 році Марія вийшла заміж за скульптора Єжи Береша і почала свою професійну кар’єру.
Легендарні роботи Марії Пінінської-Береш
Ранніми роботами Марії були фігурні скульптури з гіпсу, цементу і заліза, але згодом вона почала використовувати легкі матеріали, такі як тканини, пап’є-маше, клаптеві ковдри. На початку 1960-х років Пінінська-Береш поступово почала відходити від традиційної скульптури в бік більш абстрактних форм. Тоді вона створила «Ротонди» — серію робіт, що зображують важкі форми, відлиті з бетону. У 1964 році вона створила скульптуру «Дама з птахом», у якій виділила сексуальні атрибути жінки, підкресливши їхню важливість у створенні образу жінки.
У 1966-1967 роках Пінінська-Береш створила роботи серії «Корсети» (об’єкти з паперової маси). Вони стали вираженням вже визначених інтересів художниці, яку все більше цікавили особисті теми, пов’язані з інтимною сферою.
У 1968 році нею було створено першу роботу із серії «Psychomebelki» — асамбляж під назвою «Стіл II — бенкет». Це дерев’яна стільниця, вкрита малюнками, що зображують усміхнене обличчя жінки та її оголене стегно. Тіло жінки зібране по шматочках, груди й ноги з пап’є-маше розділені скатертиною з сірого льону, на якій лежать столові прилади. Тут Пінінська-Береш вкотре проявляє інтерес до феміністського змісту, звертаючись до проблеми комодифікації жінки, представленої як споживча страва. Художниця сміливо, але не вульгарно говорила про найінтимніші речі, часто робила це дуже ніжно, але з підтекстом.
Приблизно в середині 1970-х років Марія почала створювати композиції, використовуючи м’які, округлі та витончені форми, настільки характерні для всіх її майбутніх робіт. Вона вибрала легкі матеріали, такі як вкриті тканиною губки, стьобані тканини, фанеру. Форми, створені з них, несли на собі сліди видавлювання. Їхню ніжну, майже органічну природу ще більше підкреслювали домінантні кольори: рожевий і білий.
Всі скульптури Пінінської-Береш були зшиті вручну, набиті різними матеріалами, ідеально змодельовані та покриті кольором. На відміну від її перших робіт, відлитих з бетону, вони були легкими. Марії більше не доводилося вдаватися до допомоги чоловіків для їх транспортування.
Особливості творчості скульпторки
Як скульпторка Пінінська-Береш володіла просторовою уявою, дбаючи про те, щоб всі елементи ідеально гармоніювали одне з одним. Крім того, вона не боялася експериментувати з формами. Незабаром Марія створила свою власну мову форм, насичену поезією. Поетичні назви, які вона давала своїм роботам, є невіддільною частиною її творчості. Наприклад, «Rejs przez morza i oceany dookoła stołu», «Becik erotyczny», «Przejście przez kołdrę», «Studnia różu». Художниця розробила оригінальний метафоричний стиль, що зупинився на півдорозі між фігурністю й абстракцією, несе в собі безліч прихованих смислів, які не завжди можна розшифрувати.
У 1971 році вона представила свій перший «Екзистенціаріум» — скляний акваріум у формі куба, в якому помістила, немов в ізольованому середовищі існування, повні жіночі губи з пап’є-маше, які присмокталися, як равлики, до прозорих стінок.
У 1980-х роках у творчості Пінінської-Береш відбувається певне зміщення сенсів у соціальну сферу, з’являються такі роботи: «Odejście różu» (1982), «Ostatni promyk» (1983), «Pokrowce — sztuka dotyku» (1983).
Матерія загадкової серії «Okna», яку Пінінська-Береш представила в 1991 році, — це емоційні пейзажі та внутрішній самоаналіз. «Вікна» — плоскі об’єкти, створені зі старих віконних рам, наповнені м’якими, органічними формами, що концептуально належать до серії «Psychomebelków».
До кінця своїх днів Марія створювала унікальні скульптури й вела активне громадське життя. У 1999 році вона померла під час підготовки великої ретроспективної виставки. Роботи цієї великої художниці залишаються надзвичайно актуальними в наші дні. Вони несуть у собі глибокий зміст і передають проблеми, з якими стикалися жінки впродовж століть. Попри певну дистанцію художниці від феміністського мистецтва, її вважають однією з попередниць і представниць цього напряму в Польщі.